10 февраля народному артисту СССР Владимиру Зельдину исполнилось 95 лет, 65 из которых он провел на сцене Театра Российской армии. К юбилею Владимира Михайловича театр покажет новый спектакль-посвящение "Танцы с учителем" - ремейк легендарного "Учителя танцев", в котором мэтр вновь исполнит главную роль. Покорив не только сотни женских сердец, но, кажется, и само время, всенародно любимый Альдемаро предстанет перед зрителем в новом облике: Зельдин сыграет и станцует самого себя. Корреспондент "Недели" Анастасия Яковлева побеседовала с артистом накануне премьеры.

неделя: В спектакле "Дядюшкин сон" театра "Модернъ" вы произносите известную реплику "Муж в дверь, а жена в Тверь". А вы ведь и сами - тверской?

владимир зельдин: Да, я родился в Козлове, теперь - Мичуринске, а детство прошло в Твери. Мы туда уехали, когда мне было года три. Поселились на Пролетарке - где текстильные фабрики стояли... Помню наш двор. Четырехэтажные дома, где жили инженеры, технические работники, забором заслоняли нас от окружающего мира. В этом дворе у нас и катки и горки были, всякие праздники, елки проходили. Но жили скромно: и с продуктами было сложно, пока не началась НЭП. Да, у меня возраст такой, что я много чего помню: Гражданскую войну, революцию, НЭП, коллективизацию, индустриализацию, Отечественную войну... В этом отношении, если говорить словами из песни, "мои года - мое бога ... Читати далі »

Напередодні Нового року усі ми, незалежно від віку, завжди перебуваємо в очікуванні чогось незвичайного, навіть чарівного. І часто згадуємо неповторні часи дитинства, коли, здавалося, казка оживала. А ти знав, що у Новорічну ніч Дід Мороз обов’язково принесе подарунки, і вірив, що ляльки й інші твої іграшки теж радітимуть, веселитимуться і танцюватимуть цієї магічної ночі. А ще дуже хотілося хоч одним оком побачити їх у цей момент – живими…

Головний режисер Херсонського обласного театру ляльок, Народний артист України Борис Володимирович Чуприна у дитинстві не вірив у існування новорічного Діда, проте дуже любив казки (як, власне, любить їх і сьогодні). Цікавий і незбагненний світ дитячих фантазій. У Бориса вони знаходили свій вихід ще і в малюванні: перед очима був приклад батька-художника, який з дитинства прилучав сина до живопису. Проте згодом Борис захопився театром, отримав режисерську освіту в Київському інституті культури і, за його словами, задумався, як би поєднати ці свої два інтереси. “Театр ляльок став для мене отим бажаним синтезом, де я й намагаюся реалізувати своє захоплення чистим театром і образотворчим мистецтвом, – говорить Борис Володимирович. – Насамперед мене цікавить поєднання у ньому багатьох мистецтв – акторської гри, образотворчого мистецтва, рухомої скульптури, музики і водночас метафорична природа образності.”

Отож, у 1988 році Борис Чуприна прийшов працювати режисером-постановником до Херсонського обласного театру ляльок. А вже через два роки став слухачем Вищих режисер ... Читати далі »

Василь Андрійцьо — культуролог та літератор, сценарист та режисер, учасник Хустського народного театру з часу його заснування. А ще Василь Михайлович переймається всіма питаннями, що стосуються театрального розвою у нашому краї. Зокрема, у видавництві "Гражда" побачила світ його грунтовна праця про проблеми та розвиток українського професійного театру на Закарпатті.

Василю Михайловичу, ви дослідили історію Руського театру, яка припадає ще й на досить складний для нашої інтелігенції період. Це відродження української культури за часів, коли наш край перебував у складі Чехословацької Республіки.

— На нове покоління закарпатської інтелігенції, таких як В.Гренджа-Донський, Ю.Боршош-Кум’ятський, О.Маркуш, І.Невицька, Ю.Шерегій, великий вплив мав тодішній празький осередок української професури. На цей час у ЧСР перебувало багато українських емігрантів, які тут отримали політичний притулок і право на роботу. Вони мали змогу реалізувати себе в таких навчальних закладах, як Українська господарська академія, Українська студія пластичного мистецтва, Український високий педагогічний інститут ім. М.Драгоманова. У 1923 році з Відня до Праги було переведено Український вільний університет. Досить згадати, що першими його почесними докторами стали такі українські письменники, як О.Кобилянська, В.Стефаник, Б.Лепкий, О.Олесь (Кандиба). Почес ... Читати далі »

Розмови про Булгакова і місце Києва в його творчості, про дражливі історичні й мистецькі питання, пов’язані з цим, значно пожвавилися після початку зйомок серіалу «Біла гвардія», здійснюваного в нашій столиці російськими кінематографістами. Щоб трохи розібратися в цих безумовно суперечливих питаннях, ми звернулися до людини, обізнаність якої не викликає жодних заперечень: києвознавця, історика, літератора Мирона Петровського.

— Мироне Семеновичу, один з приводів для нашої розмови — початок зйомок у Києві серіалу «Біла гвардія» за однойменним романом Михайла Булгакова. Чи запрошували вас автори фільму як консультанта, чи питали ваших порад?

— Жодного стосунку до серіалу не маю. Про намір зняти його дізнався з телепрограми Савіка Шустера. Я там опинився несподівано, не перебуваючи у студії фізично. З десяток знайомих наступного дня зателефонували мені, розказали про мою заочну появу в програмі. Мені було дуже приємно, що Мирослав Попович згадав мою книгу про Булгакова в цій дискусії, мої думки і спостереження з цього приводу навів як авторитетні. Я мовби отримав схвалення від дуже авторитетного для мене мислителя. Але сама дискусія, що там розгорнулася довкола серіалу, здалася мені не дуже розумною. Йшлося не про фільм, не про те, яким він може бути, ні — суперечка точилася навколо ставлення Булгакова до України й українства. Мені здається, що сама постановка проблеми недоречна і не має ѓрунт ... Читати далі »