Виповнюється 140 років від дня народження Лесі Українки

Ювілеї класиків завжди «провокують» масові виверження патетичної риторики, і, мабуть, на те немає ради. Особливо гірко буває, коли раптом починає говорити український офіціоз, – збиваючись, плутаючись в іменах, кожним наступним словом виказуючи власну необізнаність із творчістю ювіляра (ювілярки). Казенщина не в силі замаскувати сама себе, вона завжди викликає почуття незручності й досади…

Втім, не про «вождів» зараз мова.

Мова про нас. Про нашу готовність/неготовність налаштуватися на одну хвилю з класиком, видати його твори, перекласти їх мовою театру, зробити художні тексти ЖИВИМИ через включення їх у мислительне дослідницько-читацьке поле (конференції, наукові збірники, ЗМІ)…

Коли йдеться про нинішню нашу ювілярку, то картина виглядає достатньо традиційно. Лесі Українки мало б бути в ці дні БАГАТО (проте 25 лютого багато буде не її, а Януковича: основні телеканали цього дня транслюють його «розмову з народом»). Я уважно шукав ім’я Лесі на столичній театральній афіші тижня – і знайшов лише одну виставу: у Київському театрі російської драми ім. Лесі Українки покажуть «Камінного господаря» у постановці Михайла Рєзніковича (ця сценічна версія має назву «У полоні пристрастей»). Лесин Дон Жуан виглядає цілковитим самітником; режисери, як і раніше, проходять повз драматургію поетеси. І це дивно, адже в ній є ті глибокі смисли, до яких варто було б привернути увагу сучасного глядача. Як актуально могла б прозвучати, наприклад, « ... Читати далі »

Низку ювілеїв Івано-Франківського академічного українського обласного музично-драматичного театру імені Івана Франка продовжує кругла дата в житті заслуженої артистки України, за визначенням одного з фахових театрознавців, справжньої "королеви" прикарпатської сцени Жанни Добряк-Готвянської.

Її творчий діапазон вражає необмеженістю як вікових, так і жанрових категорій. Коли ця актриса виходить на сцену, вона несе в собі неабияку внутрішню силу і благородство, високий професіоналізм і грацію.

Чотири десятки літ в Івано-Франківському театрі подарували незабутні зустрічі із прекрасними режисерами й акторами-партнерами по виставах. Не було жодного режисера, який, побачивши її в роботі, не захотів би бачити Жанну Володимирівну у своїй постановці. А їх у неї було дуже багато! Згадаю найпершу, яка принесла тоді зовсім юній актрисі небувалий успіх, — Оленка з "Голубих оленів" Коломійця. Знаковими для актриси стали і Палагна в нашумілих свого часу "Тінях забутих предків" Коцюбинського, Донна Анна з "Камінного господаря" Лесі Українки, Мірандоліна в "Господині заїзду" Гольдоні, Жанна з оперети "Розмарі", Марієтта з "Баядери", Шура Подрєзова у "Східній трибуні" Галіна, Люсі Краун з однойменної вистави за Ярославом Стельмахом, Анна в "Украденому щасті" Франка і, зрештою, Голда у нещодавній прем’єрі "Тев’є-Тевель" за Шолом-Алейхемом. Пластична і співоча, красива і граціозна, в неї немає намулу щодення, вона — королева.

Цієї неділі в Івано-Франківському академічному українському обласному музично-драматичному театрі ім. Франка — ювілейний вечір заслуженої артистки України Жанни Добряк-Готвянської, в програмі якого вистава "Дивна місіс Севідж" — розповідь про доброту і любов, милосердя та спів ... Читати далі »

Леся Українка «І ти колись боролась, мов Ізраїль»

Лариса Петрівна Косач. Леся Українка. Окраса і гордість української нації, одна з фундаторів новітньої української літератури. Вона давно посіла чільне місце в світовій літературі, стала народною в найширшому розумінні цього слова.

Історія її життя могла б стати основою для величної драми. Водночас могла б прислужитись і найсвітлішій поезії «во славу міці духу людського». Ніхто не будив у людини почуття власної гідності з такою гостротою й ніхто не кликав до бою в оборону своєї свободи так, як вона: «Я честь віддам титану Прометею, Що не творив своїх людей рабами».

Опір, який Леся Українка чинила всьому, що робить людину рабом, був співмірний з її талантом. Вихована в дусі кращих європейських літературних традицій, одночасно просякнута національним духом, вона своїми творами і сьогодні залишається сучасною. Її поезія спонукає до вершинної досконалості, до справедливості й добра. Тож не дивно, що читачі й сьогодні можуть тамувати спрагу з джерел Лесиної поезії.

Народилася Лариса Петрівна Косач в невеличкому по¬ліському містечку Звягелі (тепер Новоград-Волинський ). Предки її, як по лінії матері – Драгоманови, так і по лінії батька – Косачі були носіями духовного аристократизму. Вплив на світогляд майбутньої письменниці мав її рідний дядько – видатний український мисл ... Читати далі »

Режисер Сергій Проскурня сьогодні представив у Черкасах актора та режисера Петра Панчука, який гратиме Шевченка в поемі-тетралогії "Тарас: слава", яку поставить Черкаський обласний академічний музично-драматичний театр ім. Тараса Шевченка. Планувалося, що цю роль виконає головний режисер "Радіо: Культура" Олександр Денисенко, але він відмовився, повідомляє кореспондент ІМК.

Нині актора Петра Панчука можна побачити в театрі ім. І.Франка. До речі, він уже грав Тараса Шевченка у "Божественній самотності". Викладачем майстерності актора була народна артистка СРСР Ада Роговцева.

Сам актор П.Панчук розповів, що дух Шевченка почав відчувати з 6 років, коли голова колгоспу подарував йому "Кобзар".

Нині в Черкасах триває робота над втіленням грандіозної театральної постановки – драматичної поеми-тетралогії українського поета Богдана Стельмаха. 10 березня планується прем’єра першої частини епосу. До 2014 року включно український глядач побачить чотири вистави, у яких, за задумом режисера, буде відтворено життя і творчість Тараса Шевченка, але у зворотній хронології, – від смерті до народження.

"У фіналі матимемо мультимедійну виставу, якщо хочете, то це буде вистава у 3D, це буде грандіозне шоу", – запевнив режисер С.Проскурня.

Джерело: ІМК

До теми:
http://procherk.info/resonan....ipedija
... Читати далі »

Для справки. Александр Александрович Пантыкин (12 января 1958, Екатеринбург) - российский музыкант. Основатель легендарной группы "Урфин Джюс". Автор музыки ко многим фильмам и сериалам: "Кадеты", "Дальнобойщики", "Зал ожидания", "Мусульманин", "Самолет летит в Россию", "Макаров", "Патриотическая комедия", "Изыди!" и др. Заслуженный деятель искусств РФ. Его именем названа Детская школа искусств в городе Верхняя Тура.

- Когда-то, в начале 1980-х, я беседовал со Стасом Наминым о советской рок-музыке. Он тогда несколько пренебрежительно заметил, что это никакой не рок, а отечественный вариант "песен протеста". А как можно этот рок оценить сегодня, когда он уже стал историей?

- Я могу выразить свое отношение к этому с двух точек зрения.

Первая - социальное рассмотрение, вторая - творческо- музыкальная проблема, если можно так сказать.

Если рассматривать с социальной точки зрения, то, как вы знаете, наша страна долгое время была за "железным занавесом" и не имела возможности общаться ни с джазовыми музыкантами, ни с музыкантами авангардных направлений 1960-70-х годов. У нас ... Читати далі »

Арцибашева - в отставку, - требует труппа Театра Маяковского

Труппа театра имени Маяковского выступила в вечно актуальном жанре - бунт на корабле. Главное требование большинства артистов - отставка Сергея Арцибашева, художественного руководителя и директора театра в одном лице.

Причина: состояние театра полностью характеризуют слова «крайнее запустение и очевидный упадок».

Придя в театр Маяковского восемь с лишним лет назад, Арцибашев первым долгом проводил в почетную отставку директора и стал един в двух лицах. Предметом гордости сделался отнюдь не репертуар, а кабинет, о котором ходят легенды. Первым заместителем Арцибашева по административной части назначен его родной брат, это многое объясняет.

Афиша формируется главным образом за счет переноса на сцену «Маяковки» старых спектаклей из театра Арцибашева на Покровке. За сезон 2009-2010 городу и миру предъявлены немолодые «Три сестры», новый «Золотой ключик», он же «Приключения Буратино» 1988-го года, а также спорных достоинств спектакль «Рубеж», поставленный к 9-му мая. Лишь три спектакля «Женитьба», «Братья Карамазовы», «Мертвые души» еще собирают зал. В труппе 80 человек, в репертуаре занято около половины; в театре практически не осталось среднего поколения, многие звезды из театра ушли, а по обветшавшей сцене бегают кошки.

Ни одной громкой премьеры за много лет. Ни очередей в кассы, ни театральных премий, ни оценок критики. Ни одного приглашенного на постановку режиссера с именем. Ни единого слова о творческих планах на сборе труппы. При этом в полном распоряжении Сергея Арцибашева четыре сцены: большая и малая на Никитской, еще одна – в филиале на Сретенке и на Покровке. Для ... Читати далі »

– Роман Григорьевич, вы, конечно, помните, как в советское время чиновники закрывали ваши спектакли. Но то же происходит и в наши дни: в начале февраля ректор Белгородского института культуры и искусства запретил ставить на студенческой сцене Гришковца и Вырыпаева. Причем в современной России это не единичный случай. Получается, что цензура возвращается? Или это лучше назвать конъюнктурой?

– Конечно. А разве вы не видите, как нарастает желание власти поглотить культуру?! Оно нарастает как снежный ком, который несется с ураганной скоростью. Поэтому я решил поставить спектакль, в котором тема Власти и Творца была бы актуальной. И я вспомнил о Рудольфе Лотаре, который в начале ХХ века написал пьесу «Король-Арлекин», но ее запретили по всей Европе. Потому что Лотар с болью прокричал, что Творец и Власть – это две совершенно разные структуры. И не может быть проникновения одного в другое. Эту пьесу великий Таиров поставил до революции в Камерном театре. Но ее и здесь запретили. После революции он опят ... Читати далі »

Лариса Петрівна Косач народилася 25 лютого 1871 року в місті Новограді-Волинському. Мати, Ольга Петрівна Драгоманова-Косач — письменниця, яка творила під псевдонімом Олена Пчілка (її поезію й оповідання для дітей українською мовою добре знали в Україні), була активною учасницею жіночого руху, видавала альманах «Перший вінок». Батько — високоосвічений поміщик, який дуже любив літературу і живопис. Дитячі роки пройшли на Волині: у Новограді-Волинському (1871 — весна 1879), Луцьку, Колодяжному.

У будинку Косачів часто збиралися письменники, художники і музиканти, влаштовувалися вечори і домашні концерти. Дядько Лесі (так її називали у сім'ї і це домашнє ім'я стало літературним псевдонімом) — Михайло Драгоманов, був відомим ученим, громадським діячем, який перед еміграцією до Франції й Болгарії співпрацював із І. Франком. Йому належить одна з провідних ролей у формуванні племінниці згідно зі своїми соціалістичними переконаннями, ідеалами служіння батьківщині, які вона, на щастя, переросла, і допомагав їй як літературний критик і фольклорист.

Поетична творчість
Писати поезії Леся Українка почала рано, 9-літньою дівчиною (вірш «Надія»). Леся написала цей перший у своєму житті вірш під впливом звістки про долю своєї тітки Олени Антоні ... Читати далі »