З благословення архієпископа Херсонського і Таврій­ського Іоанна актори та постановча група Херсонського обласного академічного музично-драматичного театру імені Миколи Куліша днями розпочали роботу над великою класичною драмою Івана Кочерги «Ярослав Мудрий». За словами директора театру Олександра Книги, ідея створити цю виставу назріла вже давно. От тільки можливості зробити це поки що не було.

— Просто титанічна справа — поставити таку серйозну річ, — розповів журналістам директор театру. — У ній, без перебільшення, буде задіяно всю нашу театральну трупу. Близько ста персонажів, враховуючи масовку, необхідно одягнути в історичне вбрання часів великого князя. Лише за попередніми підрахунками вартість одного сценічного образу коштуватиме близько тисячі гривень. А враховуючи дорогі декорації, гонорари акторам та решту витрат, самотужки театр виставу не витягне.

Керівництво театру уже звернулося до Адміністрації Президента України з проханням профінансувати цей творчий проект. Якщо у столиці підтримають ідею за бюджетні кошти вперше в Україні показати на великій сцені роботу класика української драматургії, херсонські актори готові об’їхати з виставою (у рамках відзначення 20-річчя Незалежності) всю країну. Творчого запалу на це вистачить. Була б підтримка держави.

Присутній на першій репетиції вистави архієпископ Херсонський і Таврійський Іоанн високо оцінив роботу облмуздрамтеатру над культурним і духовним збагаченням херсонців і щиро подякував за ідею поставити саме «Ярослава Мудрого».

— Це дуже непересічна особистість в історії України-Русі, — сказав владика Іоанн. — За Ярослава з’явилися перші закони, почали акти ... Читати далі »

Коли слідкуєш за творчістю актора впродовж достатньо тривалого часу, можеш скласти думку про його амплуа, мистецькі уподобання, впевнено сказати, які ролі йому вдаються найкраще, які найбільше до снаги. І хоч талановитий митець здатен зіграти все, що йому запропонують режисери, все ж поняття «сценічного амплуа» ніхто не відміняв, незважаючи на те, що про них прагнуть забути і хочуть створювати акторів універсальних. Актор Національного театру ім. І. Франка Анатолій Гнатюк гарно співає, активно знімається на ТБ. Нещодавно він зняв кліп на пісню «Було не любити», який транслюється по каналах «Київ» та М2, також цей новий твір можна знайти і в інтернеті.

— Колись давно я почув цю пісню в українській діаспорі у Німеччині, вирішив, що це народна пісня, — згадує актор. — Повернувшись в Україну, я записав її в студії, випустив диск, і яким було моє здивування, коли недавно, працюючи над музичною виставою, дізнався, що автор твору — класик української пісні Богдан Веселовський, розквіт творчості якого припав на першу половину ХХ століття. Цікавим був задум кліпу — показати обличчя українців, які жили до 1917 року, — вільні, горді, заможні. Шкода, що після тих років облич із подібними виразами все меншає. На жаль, повною мірою зробити це завадив брак відеоматеріалів, хоча частинки тієї епохи у кліпі присутні...

Остання робота Анатолія Гнатюка на рідній сцені — у виставі «Урус-шайтан. Байки про Сірка — кошового отамана, шевальє д’Артаньяна та турецького султана». В цій постановці режисер Ігор Афанасьєв довірив акторові зіграти дві ролі — француза д’Артаньяна та українського козака Неліпу.

За своєю внутрішньою природою, гнучкою психофізикою, запальн ... Читати далі »

За 66 років Театр юних чернівчан виховав чимало зірок кіно та театру

Коли я вперше побачила вихованців ТЮЧу, їхню відданість театру та старанність під час гри, те, як серйозно вони ставляться до акторського ремесла, промайнула думка: шкода, що у дитинстві мене не віддали до такого гуртка. Скільки втрачає молодь, проводячи позашкільний час на "Тралці", вже навіть не звертаючи уваги на те, що "Тралка" - це площа, названа на честь театру.

Двері в театр відчинені для всіх

- У ТЮЧ ми намагаємось брати всіх охочих, адже навіть сором'язливі часто згодом розкриваються, як прекрасні актори, - стверджує керівник гуртка Інна Євстратьєва-Даніліна, - я сама колись була дуже скромною, та театр допоміг мені позбутися комплексів та навчитись гарної вимови.

На думку Інни Володимирівни, яка сама була вихованкою ТЮЧу і ось вже майже вісім років прищеплює любов до акторства юним поколінням, потрібно завжди давати дитині шанс проявити себе у грі. Тому, навіть проводячи прослуховування юних акторів перед вступом, викладачі намагаються взяти всіх охочих. Останніми роками таких стає чимраз більше, а батьки потяг до сцени своїх дарувань тільки вітають. Також варто зауважити, що хоча у житті театру були і складні часи, та наразі він відроджується. Ще три роки тому дітей до ТЮЧу приходило зовсім мало, та зараз вдається набрати три повні групи: молодшу, середню та старшу. І хоча деколи школярі ... Читати далі »

Всякий раз, когда Джульетта приезжала домой после очередного сеанса химиотерапии, она сидела некоторое время в оцепенении. Она догадывалась, что дни ее сочтены, но страха в душе не было. В голове этой исхудавшей маленькой женщины с твердым характером теснились разные мысли.

Шел 1994 год. Всего пять месяцев назад не стало ее мужа, с которым они были вместе 50 лет. И все издания, словно сговорившись, только и делали, что писали о жизни Федерико Феллини (20.01.1920 г. – 31.10.1993 г.). Джульетта тонкими пальцами перебирала страницы газет и журналов, натыкаясь на описание «откровений» любовниц Феллини. Кто-то желал показать великого режиссера в неприглядном виде.

Иногда ей хотелось открыть телефонную книжку мужа и набрать номер, против которого маячило женское имя и спросить прямо: «Что у вас было с Федерико?» Но Джульетта не знала наверняка об изменах мужа. Но чтобы там ни было, прошлое только прошлое, оно принадлежит ему и ей… И больше никому…

Джульетта Мазина (настоящее имя – Джулия Анна) родилась 22 февраля 1921 года (есть и иная версия – 1920 г.) в окрестностях г. Болонья в Италии. Склонность девочки к танцам, музыке и театру проявилась с детства. Едва юная Джульетта окончила начальную школу, как родители отправили ее в Рим к своей родственнице. Там она, отучившись в гимназии, стала студенткой университета, затем получила диплом преподавателя литературы…

Джульетта познакомилась с ... Читати далі »

В Киеве три дня гостил херсонский театральный фестиваль памяти реформатора русского театра Всеволода Мейерхольда. В рамках выездной программы на сценах Центра им. Леся Курбаса и Центра современного искусства "Дах" были показаны четыре спектакля–участника фестиваля, в том числе номинированный на российскую премию "Золотая маска" дебют киргизского режиссера Шамиля Дыйканбаева "Наташина мечта". Рассказывает АНАСТАСИЯ ГАЙШЕНЕЦ.
Фестиваль памяти Всеволода Мейерхольда "Лютый/Февраль" проводится в Херсоне уже третий год. Его учредителями и организаторами являются Андрей Май (руководитель херсонского Центра им. Мейерхольда, выпускник кафедры режиссуры Киевского университета театра, кино и телевидения им. Карпенко-Карого) и социолог Андрей Гоманюк. Живет фестиваль на два дома – в московском и херсонском центрах им. Мейерхольда.

Выбор Херсона как места дислокации мейерхольдовского центра не случаен. В 1902-1904 годах город был резиденцией режиссера, когда он в результате творческих разногласий с Владимиром Немировичем-Данченко вынужден был покинуть Московский художественный театр. Именно это время принято считать периодом становления его реформаторских взглядов.
В этом году "Лютый/Февраль" прошел под названием "Мейерхольд у Мейерхольда": большинство нынешних участников – это выпускники режиссерской магистратуры московского мейерхольдовского центра. Программа фестиваля в Херсоне вместила не только показы спектаклей молодых режиссеров из стран СНГ, но также семинары по технике verbatim (херсонский Центр им. Мейерхольда стал пионером этого театрального направления в Украине), актерские тренинги, круглые столы и чтения современной драматургии. Киевские же показы стали своего рода блиц-презен ... Читати далі »