"Золотая маска" начиналась как московская театральная премия, потом она сделалась российской театральной премией. Со временем основное "здание" фестиваля, конкурсная программа, обросло всякими "флигелями" в виде разнообразнейших программ: "Мариинский театр в Москве", "Александринский театр в Москве", "Маска плюс"…

Фестиваль открывается 28 февраля, но на самом деле начался он гораздо раньше. В проекте "Александринский театр в Москве" уже в январе были представлены пять спектаклей, при этом два из них входят в конкурсную программу "Золотой маски". А вслед за этим в конце января в столицу приезжал Мариинский театр, который показал оперу "Герцог Синяя Борода".

3 марта начинается специальная программа фестиваля "Маска плюс". Ее открывают спектаклем вильнюсского Малого драматического театра. Это знаменитый, очень любимый россиянами театр, которым руководит Римас Туминас. Он привозит спектакль "Мастер" по пьесе Мариуса Ивашкявичюса. Речь в этом спектакле идет про Анжея Товянского, духовного наставника Адама Мицкевича.

В этом же спектакле Литва - иронично, осторожно - выясняет свои отношения с Польшей. Поэтому "Мастера" можно считать преамбулой к огромной программе польских театров, которые будут представлены на "Золот ... Читати далі »

За словами Фельдмана, в тому, що вища національна премія у сфері літератури дісталася авторові твору, в якому принижується національна гідність представників окремих народів і розпалюється міжнаціональний розбрат, - немає провини ані України, ані української літератури. Україна, як багатонаціональна європейська держава, в якій живуть толерантні і цивілізовані громадяни і українська література, як одна з найбагатших і найкрасивіших у світі, не винні в нагородженні цього сумнівного твору. Думаю, що, як і в кожній бюрократичній організації, в Комітеті з привласнення цієї премії, що є структурним підрозділом "Державного управління справами", мала місце елементарна бюрократична халатність, а саме - ніхто не спромігся уважно прочитати цю книгу.

Інших пояснень тому факту, що високу премію отримав автор, що вважає Крим і Донбас "раковими пухлинами", і твір, який не можна назвати інакше, ніж "літературна тягнибоківщина" знайти важко.

Не лише представникам національних меншин України, але і багатьом європейським політикам сьогодні хотілося б почути офіційні роз'яснення із цього приводу з боку Комітету Національної премії ім. Т. Шевченка.

Оскільки премія вже присуджена, організаторам нагородження треба тепер думати над тим, як коректно провести процедуру нагородження, не посилюючи конфліктну ситуацію. Нехай заразом п ... Читати далі »

Театр збудований 1881 року за проектом архітектора Зітека в стилі неоренесансу, але невдовзі був знищений пожежою, що було сприйнято як загальнонаціональна катастрофа.

Після пожежі театр було в рекордно короткий термін реконструйовано учнем Зітека — Йозефом Шульцем, автором іншої знакової споруди — Національного музею — і від 1883 року знову відкрито. Будівництво велося на народні пожертвия під лозунгом «Нація — собі» (Národ sobě; ці слова і в наш час прикрашають глядацьку залу).

Інтер'єр театру

На північному фасаді театру — статуї А. Вагнера «Забоя» та «Луміра», на аттику — «Аполлон і дев'ять муз» і «Богиня перемоги» Б. Шнірха. Над бічним входом установлені алегорії Опери та Драми (імовірний автор Й. В. Мисльбек, широко відомий як автор статуї св. Вацлава на Вацлавській площі).

Стеля глядацької зали оздоблена вісьмома «Алегоріями мистецтва» (Ф. Женішек). У головному фойє — мальовничий триптих «Золотий вік, занепад і воскресіння мситецтва» (того ж автора).

Перша поста ... Читати далі »

Вистава присвячується 140-їй річниці від дня народження Лесі Українки та 100-й річниці з часу написання твору. Режисером-постановником п’єси став заслужений діяч мистецтв України Віталій Денисенко. Художник-постановник – Ірина Кохан. Музичним оформленням, аранжуванням опікувався Микола Гнатюк. Балетмейстером виступив Володимир Замлинний.

Лучани та гості міста почали збиратися навколо театру ще о пів на шосту. Серед перших, хто увійшов до театру, був заступник голови Волинської облдержадміністрації Олександр Курилюк. Він потрапив в об’єктив «ВП», коли уважно вивчав програмку вистави. Останню, до речі, можна було придбати за одну гривню.

Майже вщент заповнена зала затихла в очікуванні твору геніальної землячки. Не бракувало молоді та людей пенсійного віку. Перед очима глядачів опісля розчахнутої завіси опинився «старезний, густий, предковічни ... Читати далі »

Как сообщили «БалтИнфо» в пресс-службе театра, к юбилею мастера приурочены гастроли Московского театра «Сатирикон» - 28 февраля и 1 марта на сцене Александринки будет показан спектакль Валерия Фокина «Константин Райкин. Вечер с Достоевским» (сценическое переложение повести «Записки из подполья»).

К этой повести Достоевского Фокин обратился еще на заре своей профессиональной карьеры. В 1976 году в театре «Современник» режиссер с компанией молодых артистов (в числе которых были Константин Райкин и Елена Коренева) выпустил спектакль «И пойду, и пойду!..» (по мотивам повестей «Записки из подполья» и «Сон смешного человека»).

Через 35 лет режиссер и артист вновь вернулись к теме «подпольного человека» - парадоксалиста и провокатора, ведущего опасную, разрушительную игру.

Добавим, в Царском фойе Александринского театра откроется выставка, рассказывающая о творческом пути Валерия Фокина. Будет представлено много редких фотографий из спектаклей и репетиций разных лет.

Валерий Фокин родился 28 февраля 1964 года. В 1970 году окончил Театральное училище им. Б. В. Щукина. С 1970 года по 1980 год режиссер театра «Современник». Параллельно с работой в «Современнике» Фокин ставил спектакли в других московских театрах.

С 1985 года по 1991 год Фокин возглавлял Московский драматический театр им. М. Н. Ермоловой.

С 1991 года художественный руководитель и генеральный директор Творческого Центра им. Вс. Мейерхольда. С 2003 года — художественный руководитель и директор Александринского театра в Петербурге.

Фокин много работает за рубежом, ставил спектакли в Польше, Венгрии, Германии, Швейцарии, ... Читати далі »