Головна » 2011 » Березень » 10
Прикарпатців прилучатимуть до інтелектуальної драматургії

Леся ТУГАЙ, «Галичина», 10 березня 2011 року

В Івано-Франківському академічному облмуздрамтеатрі ім. І. Франка вперше за всю його історію працює режисер-жінка. Олена Шапоренко з Національного наукового центру театрального мистецтва імені Леся Курбаса в Києві, відома своїми експериментальними постановками, спробує прилучити місцеву публіку до традицій постмодерного інтелектуального театру. Все, про що можна дізнатися до прем’єри, — в ексклюзивному інтерв’ю з режисером і артисткою Оленою Шапоренко.

- Пані Олено, розкажіть, чим займається науковий центр імені Леся Курбаса?

— Науковою діяльністю в театральній сфері, якщо коротко. Тобто там працюють дослідники, які вивчають сучасний театр, театр Курбаса відповідно, тобто театр модерну, що пов’язаний з реформами європейського театру минулого століття, і те, як ті новації тепер позначаються на нашому просторі у постмодерному культурному середовищі. Крім наукових дослідів, у Центрі відбувається й практична діяльність, що полягає у створенні експериментальних постановок, цілих театральних проектів.

Це не є репертуарний театр, як у нас заведено сприймати театр, а скоріш дослідницькі й експериментальні сценічні проекти, в яких ми намагаємося вирішувати ті чи інші мистецькі проблеми. Наприклад, львівський «Театр у кошику» та Ірина Волицька «прописані» до Центру Курбаса. Вони є однією з ланок нашого центру. Я там поставила дві вистави, коли розробляла проект з відкриття імен у сучасній драматургії. Проект «Трійця Лідії» базувався на творах українського драматурга Лідії Чупіс, котр ... Читати далі »

Переглядів: 689 | Додав: corg | Дата: 10.03.2011 | Коментарі (0)

Театр 2.0

7.03.11 Театр

Щорічна ніч мистецтва «Re: wizje» нещодавно відбулася у Варшавському Палаці Культури. В свою дводенну програму разом з естетичними вишукуваннями сучасного мистецтва включала також проект «Skin» - інтерактивний танцювальний театр. У ньому артисти: професійні танцюристи і музиканти разом зі своєю публікою творили танець дотиків. Хоча їх намацування меж людського тіла і виглядало деколи безглуздо, але в той самий момент щось тонке і дуже майстерне звучало в самому повітрі. Роздумам про інтерактивний театр я і присвячую цей нарис.

Говорячи про театр, я не беруся оцінювати його сучасні прояви у мистецтвознавчому ключі, мене, головним чином, цікавить аналіз внутрішньої структури театрального світу - універсуму, що підкоряється своїм власним законам функціонування і принципам взаємовідносин із публікою. На порядку денному, в такому випадку, одвічне питання про владу.

Від авторства до співавторства

Для початку варто відзначити, що на сьогоднішній день структура і дискурс театру переживають процесс трансформації, сущність якої полягає у зміні традиційної композиції відносин між публікою, твором та автором.

Театр - це мо ... Читати далі »

Переглядів: 606 | Додав: corg | Дата: 10.03.2011 | Коментарі (0)

"Біда в тому, що режисери – це я переконався на власному досвіді – не читають п’єс сучасних українських драматургів. Натомість, як спосіб самозахисту, вкотре пережовують тезу, що нинішня наша драматургія – слабка. Але коли починаєш конкретну розмову про ту чи іншу п’єсу, у відповідь чуєш загальні фрази. Як на мою думку, режисерам легше ставити відомі твори – тут щось запозичив, там щось смикнув – і вже є нібито власна інтерпретація. “Попектися” на п’єсах Шекспіра, І. Карпенка-Карого чи Лесі Українки практично неможливо, навіть невдачу можна замаскувати під творчий пошук, осучаснення, експериментальний варіант… А от із першопрочитанням п’єс сучасних авторів – складніше: треба самому придумувати, шукати, тобто співтворити разом із драматургом, мимоволі пошкодуєш за тими часами, коли суворі комісії з Києва препарували репертуар театрів: скільки у ньому класичних п’єс, творів сучасних авторів тощо..."

ПОВНИЙ ТЕКСТ МАТЕРІАЛУ>>>

Переглядів: 880 | Додав: corg | Дата: 10.03.2011 | Коментарі (0)

«НАШ ГЛЯДАЧ ВІДВИК ВІД ТЕАТРУ», — ВВАЖАЄ РЕЖИСЕР ВАЛЕНТИН ОЛЬШЕВСЬКИЙ

березня 04, 2011


Минулого тижня країна відзначала 140-й день народження найвидатнішої Українки. Окрім Новограда-Волинського, епіцентрами святкувань стали Київ, Ялта, село Колодяжне на Волині — тут, як відомо, діють музеї Лесі Українки. Відтак науковці та усі бажаючі мали широкий вибір для святкових відвідин — урочисті заходи покликали їх роз’їхатися по містах, тісно пов’язаних із біографією та творчістю поетеси.

На гостинній звягельській землі науковців чекала насичена палітра святкових заходів. Хоч, як не дивно, батьківщиною поетеси ще досі часто вважають Колодяжне, де майже 15 років жили Косачі. Малою батьківщиною це село, зокрема, називають на першій шпальті всеукраїнського видання — газети «День», від 23 лютого. Звісно, новоград-волинцям таке не до вподоби, тому цю тему під час урочистостей не залишили поза увагою.

— Нам слід перестати ділити славу Лесі Українки з волинянами, — висловився з цього приводу міський голова Володимир Загривий. Навпаки, варто консолідуватися, розробити цілісні туристичні маршрути, започаткувати спільні регіональні творчі фестивалі, зрештою, створити координаційну раду при Міністерстві культури. Ми не претендуємо на особливий статус, але слід подумати і над тим, щоб літературно-мистецьке свято «Лесині джерела», на яке до нас приїжджають гості з усього світу, отримало більш дієву державну підтримку. Адже місто залишається сам на сам із організацією.

Натомість Президент Вікт ... Читати далі »

Переглядів: 554 | Додав: corg | Дата: 10.03.2011 | Коментарі (0)

Сценічний рух. Як виживають у столиці «малі» театри?

Катерина Константинова «Дзеркало тижня. Україна» №8, 04 Березень 2011


«Безталанна» («Новий український театр») Фото

Окремі критики стверджують, буцімто столиця України стоїть на порозі «театрального буму». Лише за минулий рік деякі з експертів „Київської Пекторалі“ переглянули близько восьми десятків театральних прем’єр! Сама цифра вже про щось свідчить. Тобто театр не зламала навіть економічна криза, а засилля телевізійних розваг, навпаки, привернуло до живого мистецтва ще більше прихильників. І справді, останнім часом увага київського глядача зосереджена не лише на знаменитих театрах-брендах (Національний театр імені Івана Франка, Російська драма або ж Театр драми і комедії на Лівому березі), а й на різноманітних „маленьких“ сценічних колективах. А таких на театральній мапі Києва — дедалі більше.

Отже, як вони сьогодні живуть і як виживають?

Хто опікується їхньою творчою долею та економічними чинниками виживання?

Чи можна взагалі сьогодні зарахувати Київ до „європейських театральних столиць“?

Саме на такі запитання DT.UA і відповідали керманичі деяких „малих“ театральних осередків, яким, можливо, судилося з часом велике майбутнє.
„У столиці має бути щонайменше дві сотні театрів!“

... Читати далі »

Переглядів: 589 | Додав: corg | Дата: 10.03.2011 | Коментарі (0)


10 березня 1802 року народився Василь Каратигін, російський актор

Василь Каратигін - представник акторської династії - починав у петербурзькому Великому театрі. А з відкриттям Олександринського театру став його провідним актором-трагіком. Перший виконавець ролей Чацького в "Горі з розуму", Дон Жуана у "Кам'яному гості", Арбеніна в "Маскараді", Каратигін був добре сприйнятий петербурзькою публікою. З появою на російській сцені творів Шекспіра виконує ролі Гамлета, Отелло, короля Ліра. Як актор, Василь Каратигін вирізнявся великим працелюбством, ґрунтовно вивчав кожну роль, вкладаючи у її виконання неабияку майстерність. Помер 25.3.1853 року.

Переглядів: 573 | Додав: corg | Дата: 10.03.2011 | Коментарі (0)