Тридцять років тому — у березні 1981-го — у Києві помер Олег Даль. Актор, якого в очі і позаочі називали геніальним. Едвард Радзінський якось написав, що цей лицедій багато в чому висловив свій час — 60-70-ті. Оскільки на сцені чи екрані він був «людиною, яка рефлексує, ставить запитання собі й іншим...».

Втім, хоч би який час він відображав у своїх образах — воєнний („Женя, Женечка і Катюша“), шекспірівський („Король Лір“: його геніальний Блазень), казковий („Стара, стара казка“), — Даль завжди дивився і всередину самого себе. І постійно мучився цим процесом „самозаглиблення“.

І тому настільки болісні і навіть трагічні всі його щоденникові записи.

І тому, напевно, він, ніби передчуваючи власну смерть, ледь не кожному зустрічному говорив-говорив-говорив про свій передчасний кінець...

…На початку березня 1981-го Даль приїхав на київську студію імені Довженка. Попереду були кінопроби на головну роль у картині „Яблуко на долоні“ режисера Миколи Рашеєва (котрий зняв у 70-ті гучного „Бумбараша“ за мотивами А.Гайдара).

Проби так і не відбулися. Режисер так і не зустрівся з одним з найулюбленіших своїх акторів.

Лише через тридцять років Микола Рашеєв відверто признався DT.UA, що смерть Даля стала тоді для нього справжнім шоком: два тижні після цього режисера не випускали з лікарні, тримали на транквілізаторах, а він, отямившись, ніби винуватив себе в ... Читати далі »

"...просто есть один спектакль, "Король-Арлекин", мы привезем его в Израиль осенью… Он о том, что творец и власть несовместимы. Пьесу написал Рудольф Лотар, австрийский драматург XIX века. Была у них тогда в Австрии такая вспышка: прекрасные художники дружили, сочиняли, пили… Уже тогда эту пьесу запретили по всей Европе. До революции ее поставил великий Александр Таиров в Камерном театре, но ее запретила цензура. После революции Таиров снова взялся за эту пьесу, решив, что теперь настало время свободы. Но ему опять посоветовали забыть об этой затее. В результате, этот спектакль они не играли вообще! Когда я вспомнил о Лотаре и обратился в Театр Пушкина (бывший Камерный), чтобы мне помогли отыскать таировский экземпляр пьесы, в литературной части мне ответили, что такая пьеса никогда не ставилась на этой сцене. Тогда я поехал в Ленинград: там в театральной библиотеке работают люди, которые меня обожают, они нашли шесть экземпляров пьесы, на каждом из которых было написано: "Категорически запретить". Так что, это очень кстати. Вся мировая пресса пишет о том, что проблема свободы слова и цензуры стоит в России очень остро. Мы не можем не ощущать это на себе."

Роман ВІКТЮК

ПЕРЕЙТИ НА САЙТ МАТЕРІАЛУ>>>

Театральні вистави, як і все в природі, виношуються, народжуються, ростуть, стають зрілими, старіють і... тихо сходять зі сцени. Трапляється буває, що й дуже молоді вистави не витримують перевірки часом. Стається так, думаю, через те, що в період їх підготовки до сценічного життя не належно був оброблений виконавський грунт, недостатньо автори розгалузили й заглибили у ньому коріння свого творчого задуму, не знаходить сценічний матеріал відгуку у глядацької аудиторії, а вона ж, як відомо, невід'ємна частина вистави. Словом, причин можна віднайти безліч, але то справа теоретиків і критиків. Ми ж, практики театральної справи, намагаємося вдихнути життя у ті драматургічні твори, котрі волею долі, режисерів, художників, таланту нашого повстали на нашій рідній підгірянській сцені.