Зараз я пригадую, що вже бачила його раніше. Десь рік-півтори тому я вгляділа у «…Арабесках» Володимира Тихого чарівливого таксиста. Взагалі-то у подібних проектах актори так собі, ну, зрозуміло. Але цей мене просто вбив! Моя шкільна подружка казала про таких «ураганний», і дійсно він у своїй маленькій ролі справляв враження неадекватного обставинам буйства природи. Я спитала Тихого: «Хто цей таксист?», а він (це спливло у моїй пам’яті, мерехтячи і похитуючись) відповів: «О, дуже відомий актор, Петро Панчук, з театру Франка». Я ще подумала: «Франка! Це ж треба, які в них кадри»

Але коли я 9 березня цього року їхала у автобусі, що віз журналістів у Черкаси, і цей автобус нісся вздовж ланів, де на хирлявих стовпиках чисто-конкретно сиділи важкі яструби, і раптом по зустрічній проїхав кортеж Януковича, і журналісти відреагували досить безпосередньо, якщо хто скаже, що то була джинса – ніколи не повірю, тобто з їх реплік можна було зрозуміти, що ми – не один з тих автобусів, що завітали до Києва у 2004 році, словом, коли я їхала дивитися спектакль, то думала зовсім не про таксопарк театру Франка.

Я думала: Проскурня… знаю його з 1994 року, і чого з нами тільки не траплялось! І було, що мій тодішній шеф кричав: «Вижени його звідси, а то я тебе звільню!», і було, що Проскурня приїжджає з гастролей, відкриває ключем свій офіс, а там я сиджу одна і граю на гітарі. Було багато чого. Я мала щастя милуватися цією феєричною людиною у багатьох ракурсах. ... Читати далі »

Керівники — народний артист України, головний режисер Луганського обласного академічного театру ляльок, доцент кафедри театрального мистецтва Луганського державного інституту культури і мистецтв Євгеній Ткаченко й актор Луганського обласного академічного театру ляльок, викладач кафедри театрального мистецтва Луганського державного інституту культури і мистецтв Валерій Середа.

Драматург Н. Садур розширила, доповнила твір М. Гоголя новими колоритно прописаними образами, змістила деякі акценти. І це стало прекрасним літературним матеріалом. Діалоги про те, чи є чудеса або все можна пояснити «науково», наповнені сарказмом суперечки між люблячими горілку козаками й сільською дівчиною Хвеською, її прагнення відговорити Хому від занурення в пітьму, щоб створити родину й жити разом довго й щасливо, метання Хоми між власними суперечливими бажаннями й думками — насолоджуватися життям або в розпачі дати себе погубити, власною жертвою закривши канал в інфернальний світ... Образ кожного персонажа торкається певної грані людської психології. Перед глядачем ставляться риторичні питання: чому загробна тьма проникає в світ живих, чи можна змагатися зі злом або це безглуздо.

Ролі у виставі виконали студенти 4 курсу спеціалізації «Акто ... Читати далі »

Інсценівку за мотивами казки написав Д.Терновий. "Між двох стільців" - книга, якою ми зачитувалися ще в студентські роки. І нам дуже хотілося перенести на сцену щось неймовірне відчуття карнавалу, яким просякнуто це твір, втілити у виставі створений Є.Клюєвим світ гри, де вища цінність - здатність творчо, неординарно мислити і діяти", - зазначив Д.Терновий.

Прем'єра вистави відбудеться 26 березня і в Міжнародний день театру 27 березня. Всі місця на ці покази заброньовані ще кілька тижнів тому, як тільки театр анонсував нову виставу. "Ми готуємося найближчим часом показати спектакль на одному з театральних фестивалів. І до кінця сезону обов'язково ще кілька разів зіграємо виставу в Харкові", - повідомив Д.Терновий.

Довідка "SQ". "Театр на Жуках" (від скороченої назви сел.Жуковского, на території якого розташований театр) - один з наймолодших недержавних театрів Харкова. Свій перший спектакль ("Вибір" за п'єсою Григорія Горіна "Забути Герострата") театр показав 16 грудня 2007 р. Ця дата стала днем ​​народження театру. Зар ... Читати далі »

Нині він відомий далеко за межами нашої області. Його любить закарпатський глядач. Його поважає широке коло колег-професіоналів в Україні. А ще у «Бавки» є чимало друзів за кордоном. Свідчення цього успіху — нагороди, відзнаки і навіть гран-прі, які привозять актори з престижних міжнародних фестивалів. Директор театру Василь Чайкович і головний режисер заслужена артистка України Наталія Орешнікова роблять максимум для того, аби лялькове мистецтво цього колективу було на високому рівні.

Знаменну для театру подію вирішили відзначити в першу чергу демонстрацією творчих досягнень. Впродовж тридцятого театрального сезону недільний репертуар складається з найкращих вистав, так званого «золотого фонду». Натомість у святкові березневі дні «Бав-ка» відкриває завісу для цілого параду своїх вистав.

Так, у неділю, 20 березня, колектив презентував свою прем'єру — виставу «Ми — назавжди!» (за казками письменника-казкаря Сергія Козлова, котрий став всесвітньо відомим як сценарист мультфільму «їжачок у тумані» режисера Норштейна). Таких історій, зворушливих, наївних і одночасно мудрих, у творчості Козлова є дуже багато. Тому на їхній основі театр вирішив розповісти своїм маленьким глядачам про нехитрі пригоди вірних друзі ... Читати далі »

Народився в родині кравця. У дев'ять років він був прийнятий у Королівську музичну школу в Пармі. Займаючись у класах віолончелі, фортепіано й композиції, одержав стипендію в одинадцять років, а в тринадцять почав виступати як професійний віолончеліст. В 18-літньому віці з відзнакою закінчив консерваторію й був прийнятий у пересувну італійську оперну трупу як віолончеліст і помічник хормейстера. Трупа відправлялася на зимовий сезон у Бразилію. 25 червня 1886 через суперечки між постійним диригентом трупи та менеджерами, Тосканіні довелося встати за диригентський пульт при виконанні Аїди Джузеппе Верді в Ріо-де-Жанейро. Він продиригував оперою напам'ять. Так почалася його диригентська кар'єра, який він віддав близько 70 років.

Перший італійський ангажемент Тосканіні одержав в Туріні. Протягом наступних 12 років він диригував в 20 італійських містах і містечках, поступово завойовуючи репутацію кращого диригента свого часу. У 1892 він провів прем'єру «Паяців» Р. Леонкавалло в Мілані, у 1896 його запросили диригувати першим виконанням Богеми Дж. Пуччіні у Туріні (1896). В 1897 він оженився на дочці міланського банкіра Карлі де Мартіні; від цього шлюбу народилося четверо дітей, але один син умер у дитинстві.

Протягом 15 років Тосканіні був провідним диригентом міланського театру «Ла Скала». З 1898 по 1903 він паралельно працював у театрі Буенос-Айреса. Незгода з художньою політикою «Ла Скала» змусило Тосканіні в 1904—1906 покинути цей театр, потім він повернувся туди ще на два роки. В 1908 чергова конфліктна ситуація спонукала диригента покинути Мілан. Так він у перший раз приїхав у США, де протягом семи років (1908—1915) був диригентом «Метроп ... Читати далі »